КОКАИН FishScale Новомосковск

Але, будьте обачні, шановні панове та пані! Маю для вас якусь свою історію, що заставить вас жахнутися, відшукати мене і почати обзивати дурнем. Але, безумовно, я повідомлю її. Може, комусь цікаво буде, споглядаючи на мої закладки та мою життєву ситуацію. Давайте почнемо.

Завдяки одному дому з грошима, я здобула чек за свою роботу. І хоча багато віддавала на ці закладки, я все ж певна, що варто було. Стимул який, їй-богу, це було щось. Так, я знаю, це не найрозумніший варіант, але що ж робити в таких ситуаціях, коли з'являється такий сильний імпульс? Накатитися було щось неймовірне, непередбачуване та неймовірно захоплююче.

Отже, з прямої руки мені дали номерок того самого "джантика", який мав мені доставити цей стимулюючий товар. Через кілька годин відчуття негативу та тривоги поступово змінилися на вже знайоме мені відчуття ейфорії та привороту. Для мене це було як наркотичне засіб до щастя, який відкрив мені двері в інший світ, де проблеми зникали.

З чорного ринку я дізналася про дивовижний гідропон, що мав налаштувати мене на хвилювання. Така комбінація з кокаїном може привести до дивовижних наслідків, і я була готова до цього. Ще знаю, що не можна любити закладки занадто сильно, адже залежність може зруйнувати тебе. Один раз може бути саме тим, що тобі потрібно, але з часом треба буде зупинитися, щоб не втратити себе повністю.

Потім я зустріла парубка, який казав, що може мені здати дуплити. Німецьке слово, яким вони називають приманки. Я погодилася, адже чому б ні? Страшно було, але одночасно це було і цікаво. Він нашвидкоруч вийшов і через деякий час повернувся зі спійманим товаром. Це було відчуття справжньої перемоги, почуття надії на краще, але і пізнання небезпеки нової сторони життя.

Знакомий порекомендував мені їхати на море відпочити в палатках. "Якщо накачаний та пройнятий стимулюючими речовинами можеш насолодитися моментом, тоді відпочинок у палатках на березі моря - просто неймовірний. Ти маєш спробувати це минулого літа," - він говорив.

А я згодилася. Морський бриз, зорі на небі, затишні палатки та відсутність буденних клопотів - все це стало реальністю для мене. Я відчувала себе позбавленою проблем, пустощів та болію. Відчуття ейфорії, яке мене охопило, було настільки міцним, що я навіть забула про своє минуле.

Що є ще неймовірнішим, гідропон та кокаїн робили мене відкритою для нових знайомств. У цих молодих людей теж була своя історія, свої цілі та своє спілкування. Ми почали обговорювати про наші закладки, про те, які вони можуть бути стимулюючі для нас. Були моменти, коли ми чули один одного, розуміли і підтримували. Таке спілкування було неймовірно важливим для мене.

Я знаю, що це був не найкращий шлях, але життя передається пульсуючими емоціями. Кожен із нас мириться з власними відомостями та діями, і я була готова приймати його насолоди. Хоча добре я все ж розуміла, що воно може бути шкідливим та небезпечним.

Але хай це буде попередженням для вас, друзі! Не занурюйтесь у світ наркотиків, не впускайте своє життя в небезпеку. Краще використовувати свої стимули для досягнення великих речей, для відкриття нових горизонтів. Втім, кожен має вибрати свій шлях.

Отже, моє подорожжя в море було короткотривалим, але неймовірно яскравим. Я багато чого зрозуміла в цьому шаленому всесвіті наркотиків та стимулів. Та, можливо, тепер моє внутрішнє світло загасне без вживання, але пам’ять про те, що було, залишиться.

Стремно, бро, как все пошло. Одна закладка и все поплыло. Химии в моей жизни хоть отбавляй, ведь наарики уже давно стали моей судьбой. Купил снежок, был на тот момент счастлив. Шиза в голове, как мания, овладела мной. Загадочный голос скамит, говорит: "Улететь, братан, на этом скучном свете навсегда". Какой же я долб#б, что купил этот с*ну снова. Идти против ветра, говорить "Нет!" и остановиться - мне просто не под силу.

Старый друг, тот самый нарик, подсадил меня на это говно. И какую радость я нашел в этом - хз. Может, в смене реальности, в побеге от проблем, в собственной хитрости, которую я гордо испытывал, закладывая каждую долю этой дряни. Теперь каждый вечер я собираю свой пазл из кирпичей. Мои друзья не понимают, как так можно, но они же не чувствуют этих странных трепетов в груди, зуда в крови, легкого катания на волнах безумия. Порой я сижу за столом, разложенном в виде пазла, и вижу, как кусочки начинают двигаться, меняться местами, превращаясь в что-то сверхъестественное. Белая пыльца с верхушки кирпича опускается на землю, словно снежинки, и я наблюдаю это зрелище на фоне затянутого неба, покрытого шрамами от моих набегов на угар.

Мир кажется мне странным, искаженным. Иногда я сажусь на колени и притягиваю что-то роскошное, пока мои пальцы становятся клешнями, а глаза - окнами в неизведанный мир. Где-то в глубине, под слоем дешевого психотропного мусора, я все еще чувствую себя собой, но как только я наливаю себе еще одну порцию, все это исчезает. Люди говорят, что это мой выбор, что я сам виноват. Ведь застрял между праздником и хаосом, между потерей себя и нахождением в состоянии "улет".

На самом деле, я мечусь между светом и тьмой, между надеждой и безысходностью. Точно так же, как пи*д*рики стремятся запихнуть в себя все, что попало, я тоже стремлюсь заполнить свою пустоту этими кирпичами наркотиков. Вот и сейчас я снова сижу и кладу еще один кирпичик на свою ржавую картину, закладывая его в свою поганую душу, которая уже почти развалилась на части. Подумать только, сколько времени я потратил, сколько денег потерял, сколько потерял здоровья и доверия окружающих из-за этой шляпы. Я знаю, что нужно закончить эту игру, но страх перед тем, что будет потом, слишком силен. Боюсь, что кирпичи разлетятся в разные стороны, что целостность моей личности навсегда исчезнет, оставив лишь прах и тленье. Но как же так получилось, что я оказался в такой жопе? Я шел по улице, и меня охватил запах, который сразу вызвал приступ желания. Вот так вот, думаешь, наслаждаешься прекрасным днем, а потом этот с*ну приваливает. Осталось только надеяться, что у меня останутся силы, чтобы собрать свой пазл обратно. Чтобы вновь найти себя и выбросить все эти проклятые кирпичи где-то в бездонной пропасти. Быть может, однажды я проснусь, и все это окажется грезой, сном, глупым мгновенным стремом, которое я сумею победить. И никто, никогда не поймет меня, ибо я уже перестал понимать себя самого.